Антонович Адам

Antonovych Adam 
( 20 вересня 1908, Сколе , королівство Галичина та Володимирія, Австро - Угорська імперія , тепер Львівська область, Україна - 1990 , Чікаго ,
 ст. Іллінойс, ЗДА) — громадський діяч, видавець .
Син Івана Антоновича.

Романків Любомир

💥Romankiv,Romankiw Lubomyr  💥🔚⤵
(17 квітня 1931, Жовква, Польща, тепер Львівська область, Україна -
мешкає в штаті Нью-Йорк, ЗДА)  - американський винахідник в галузі ІТ , громадський діяч. Емігрував до Німеччини 1944. Вступив до Пласту юнаком в таборі
Ді Пі, Німеччина. Належить до   29-го cкавтського куреня
 УПС « Сіроманці» . Зареєстрований
25 червня 1977 у світовому реєстрі Великої Ради Скобиного Кругу зв'язкових куренів Уладу
Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок із  ступенем КВ - ІІ
під № 181, пластун
 сеніор керівницва , третій Начальний Пластун
(1997 — 2016) <...> Продовження читайте за посиланням вище ⤴

Волянський Oлеґ

Woljanskyj Oleg Myroslav, (німецькою), Wolanski Oleh (польською), Wolansky Oleh, Woliansky, Wolianskyi  Oleg (англійською)
 псевдо  « Боян »
 ( 15 квітня 1914,
Коломия, королівство Ґаличина та Володимирія  Австро-Угорська імперія
<< ... >> . Продовження статті  читайте у
Мемуарах скаута

Світлина з архіву

 Лева Волянського (ЗДА),

приятеля американської стежі 36 - го куреня

 сеніорок "Шостокрилі".

Бойчук Осип

 💥Boyichuk Osyp  💥🔚⤵
 ( 26 липня 1907, Львів, королівство Галичина та
Володимирія, Австро -Угорська імперія ,
тепер Львівська область,
 Україна - 21 серпня
1981, Детройт,
США ) — видавець, громадський діяч. <...> Продовження тексту читайте за посиланням вище. ⤴

Субтельний Орест

Subtelny Orest 

( 7 травня 1941, Краків, Німеччина, тепер Польща - 24 липня 2016, Торонто, Канада ) — історик , громадський діяч. Батьки вчителювали на Тернопільщині. Емігрував з родиною до Німеччини, перебував в таборі Ді Пі, 1949 переїхав до ЗДА . Закінчив школу, університет. Вступив до Пласту, належав до куреня « Бурлаки » .

Автор числених праць про Пласт та українську історію. 

Коновалець Юрій

Коnovalets, Konovaletc Yuryi  (1 січня 1924, Берлін, Німеччина - 19 ґрудня 1958, похований
на цвинтарі Кампо Верано, Рим, Італія ) -
ґромадський діяч
< ...> . Продовження читайте в Мемуарах скаута .

Цеґельська Стефанія

Tsegelska, Cegelska Stefaniya  (23 лютоґо
 1916 , с. Уґринів , королівство Ґаличина
та Володимирія,
Австро -Угорська
імперія , Сокальщина, тепер Іванo - Франківська обл., Україна <...> .
Продовження статті   читайте у Мемуарах скаута

Вировий Євген

Vyrovyi Eivgen 
Семенович
( 27 лютого 1889, Катеринослав, Російська імперія, тепер Дніпро, Дніпропетровська область, Україна -
17/19 травня 1945, Прага, Чехословаччина ) -засновник «Просвіти» на Придніпров'ї .На початку 1920 - х емігрував до Чехословаччини . Співробітник Української загальної енциклопедії  «Книга знань». Захоплювався філателією, власник відомої колекції українських марок, яка мала багато міжнародних нагород.
Вступив до Союзу Українських Пластунів Еміґрантів (СУПЕ).
22 листопада 1931 р. у Празі, на ІІІ З'їзді СУПЕ
 був обраний міжкрайовим Комендантом .
Сприяв : 1) зміцненню зв'язки із пластунами та іншими скавтськими організаціями у Франції, Великобританії, Чехословаччини, Австрії, Литві, Польщі, Югославії, Румунії, США ;
2) розбудові пластових куренів,  гуртків новаків ;
3) створенню Пласт-Прият у Чехословаччині та Франції.
Весною  1933 через гострий конфлікт склав свої повноваження й з групою прихильників лишив СУПЕ.

Антонович - Рудницька Марина

Аntonovych - Rudnytska Maryna ( 23 грудня 1910, Київ, Російська імперія, тепер Україна - 16 грудня 1997, Монреаль, Канада) — літературознавець, критик, громадська діячка .
Батьки : Катерина та Дмитро Антоновичі.
Чоловік : Ярослав Рудницький, мовознавець, науковець, громадський діяч.
На початку 1920 -х емігрувала разом
з родиною до Чехословаччини , де закінчила гімназію. Навчалася Берліні та Празі ( Карловому університеті, Українському вільному університеті на
факультеті мистецтв й філології.
Працювала вчителькою
 в Українській  реальній гімназії м. Ржевниці.
Після ІІ Світової війни 1939 - 1945, переїхала до Канади. Викладала українську та російську мови в Манітобському університеті (м. Вінніпег).
Активна пластунка, на пластових таборах організовувала спортовий вишкіл.
Авторка статтей з мистецвознавства, літературної критики. Досліджувала життєпис та тврчість Олекси Стефановича, якого особисто знала (1970).

Франко Петро

Franko Petro 
( 28 червня 1890 , село Наґуєвичі, Львівщина,  королівство Галичина
 та Володимирія , 
Австро -Угорська імперія, тепер Дроґобицький р-н, Львівська  обл. < ...>
Продовження тексту читайте в Mемуарах скаута .

Заяць Ґалина

 Zaіats Galyna, Zajac  Halyna  (20 листопада 1926, с. Себечів, Сокальський повіт, Польща , тепер Сокальський район , Львівська область, Україна - 5 лютого 2001, Чікаґо, похована на цвинтарі Св. Миколая,
 cт. Іллінойс, ЗДА) — громадська діячка. Навчалася у торґівельній школі у Львові. Перебувала у 1946 -
1947 рр. в таборі Ді Пі
м. Ашафенбург, Баварія, Німеччина. 1947 еміґрувала до Канади
(м. Винніпеґ), а 1957 переїхала до Чікаґо. Членкиня управи Сестринства Покрови Боґородиці, секретарка Чіказськоґо відділу
УККА, редакторка «Церковноґо Вісника»
 при церкві Святоґо Володимира та Ольґи. Секретарка , бібліотекарка Енциклопедії Української Діаспори (1989 - 2001).
Її коштом було відбудовано заґальноосвітню школу
 у с. Себечеві на Сокальщині , яка названа на її честь.
Співзасновниця куреня «Перелетні птиці», належала до проводу станиці Пласту в Чікаґо. Нагороджена Орденом
Святоґо Юрія в золоті.

Болюх Ярослава

💥Boluih Yaroslava  💥🔚⤵
( 1925 - 28 червня 2008,  Вікторія, Австралія ) — громадська діячка,  належала до ІІ куреня УПС  « Ті , що греблі рвуть» . <...>
Продовження тексту читайте за посиланням вище ⤴.

Фішер — Слиж Марія

Fischer - Slysсh Marija (німецькою),
Fisher - Slyzh Mariya (англійською),
Sly`z Maria (польською)
(13 вересня 1922,
Коломия, Станіславівщина, Польща, тепер Івано -Франківська область,
 Україна - 13 лютого
2012, Торонто, провінція Онтаріо, Канада,
похована на цвинтарі у Савт  Баунд - Брук, ЗДА) -
 лікар - педіатр, ґромадська діячка, меценатка. 
Батько : Адольф Слиж , суддя.
Мати : Ольга з родини Жолкевич.
Брати / сестри : Яророслава, Дарія, Антон, Володимир.
Жила у Белзі , а з 1933 - Львові, де навчалася в
Українській академічній ґімназії . 1939 переїхала до м. Холм, в якому закінчил гімназію. Еміґрувала до Мюнхена, Баварія, Німеччини, де
перебувала в таборі
Ді Пі. Вступила до Пласту 1947 р., співзасновниця  куреня «Перші стежі». 1949 р. стала абсольвенткою медичноґо факультету Університету Людовіка Максиміліана . Автор дисертації «Про наявність туберкульозу в лімфатичних залозах легенів за відсутності туберкульозу легенів».  1950 виїхала з родиною до ЗДА. Працювала у лікарнях Нью -Йорку (Бруклін). Успішно склала лікарський іспит 1954 р.
й отримала ліцензію на медичну практику
 в ст. Іллінойс. 1960 підтвердила лікарський фах по педіатрії  перед Національним об'єднанням медичних екзаменаторів та іспитів для іноземних лікарів штату Нью - Йорк. Авторка кількох
 наукових праць та
 статей на медичні теми.
1959 р. одружилася із військовим лікарем Рудольфом Фішером
 (помер 1982).
Разом з чоловіком відкрила прибуткову приватну клініку в
м. Канкакі (60 км від Чікаґо).
Членкиня управи Українського лікарськоґо товариства Північної Америки у Чікаґо, почесна членкиня Наукового товариства імені Т. Шевченка .
З 1982 р. мешкала в Торонто, Канада, належала до правління Торонтського УМТПА, Канадського товариства приятелів України,
ґолова Товариства приятелів академічної ґімназії в діаспорі .
Фінансово підримувала Пласт в Канаді та
 Україні ( станиці у Києві, Львові, Сімферополі, відновлення пластовоґо табору - музею «Сокіл»).
Відзначена орденами
 Св. Юрія в сріблі (2009 р.) та Вічного Вогню в
золоті посмертно
 ( 2012, вручений її племінниці пл. сен. Руті
Ріпецький з Чікаґо у червні 2013).

100 кроків до Пласту

100 krokiv - сторичний блог про історію української  скавтської організації Пласт, створений 2011 р.Б.
ст. пл. Андрієм Ребриком, ЦМ з Ужгорода, Закарпатська область та групой його однодумців до 100 - річчя організації, а потім як самостійний проект, який працює й дотепер : http://100krokiv.info

Чебіняк Лариса

Chebiniak Larysa

 Mariya - підприємець,  громадська діячка. Належить до Українського Конгресового Комітету Америки. Спостерігач на виборах народних депутатів України від

 цієї організації 

26 березня 2006 р.

Писанкарка, співачка хору "Українські 

жіночі голоси" 

(2012-2017),"Українські сільські голоси "

 (2017 - дотепер, його співфундаторка 

й керівниця) та

 "Промінь", яким керує пластунка Богдана Волянська. Гастролювала в Києві, селах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомирської, Рівненської областях, досліджувала й

збирала фольклор  (липень 2018 ). 

Старшопластунка, активна співзасновниця відродженого 17 жовтня 2003 р. у ЗДА куреня "Верховинки". Обиралася до старшопластунського проводу станиці 

Нью-Йорк на посади писарки  (2005 - 2006),

веб - майстрині 

 (2005 - 2006, вересень

 2010 - 2011), 

Учасниця ЮМПЗ - 2012

 в Україні,

 (табір "Метаморфози ", 

ІІ етапу відзначення 

100 - ліття Пласту 

у Львові, вишкільного табору "Школа

 Булавних". Писарка 

нью- йоркської станиці  (2014 - 2015), курінна, членкиня Крайової Булави Старшопластунського Уладу Пластунів й Пластунок (2015 - 2016).

Відзначена орденом Святого Юрія в бронзі (січень 2016, під час Рідзв'яної Свічечки у Ньюаркі ). Голова Номінаційної комісії Загального З'їзду УСП 

під час ХІХ З'їзду Конференції Українських Пластових Організаціїй

у Києві 24 серпня 2016 р.

 в готелі "Братислава".

Долучилася до організації 

мистецького змагу "Орликіяда'' та таборів "Школа Булавних".  

 На світлині : писар ст.
пл. Ляриса Чебіняк , Верх разом з проводом станиці Пласту у Нью - Йорку під
 час відкриття пластового року , осінь 2015 р.

Бажанський Михайло

 Bazhansky Mykhailo, Bazhanskyi Myhailo,

псевдо « Кудеяр»,

 « Пелехатий»

(6 лютого 1910, Снятин, Станіславівщина, королівство Галичина

 та Володимирія , Австро -Угорськаімперія, 

тепер Івано - Франківська

 область, Україна -

 18 січня 1994, Детройт, 

ст. Мічіган, ЗДА) — письменник, журналіст, громадський та політичний діяч. Навчався у Снятинській початковій народній школі, Коломийській гімназії. Вступив до Пласту 1922 р., фундатор пластових клітин  

(1922 - 1923 ).

Належав до УВО, ОУН, згодом ОУН (м) , займав посаду культурно - освітнього референта . Бранець польських в'язниць 1927 -1928 рр. Після звільнення переїхав до Чехословаччини. Студент Українського Вільного Університету 

у м. Прага (1929 ), абсольвент Школи вищих політичних наук (1933 р.). 

Співорганізатор І З'їзду СУПЕ 1930 р.

Редактор « Молодого життя» та «Пластової трибуни», входив до булави кількох скавтських таборів Закарпатського Пласту

 (1930 - 1937рр.),

 провідник куреня УСП

 ім. О. Вахнянина 

(1936 - 1939 рр.). 

Був головою українсько - литовського товариства

 в Празі (1936 р.), секретар Українського європейського об'єднання. Редактор «Урядового Вісника» Карпатської України, працював в  уряді А. Волошина

 1938 — 1939, належав

 до Карпатської Січі. Директор дослідного інституту України у Львові, редактор часопису «Сурма», референт літературно - мистецького клубу, член культурної ради (1941 — 1943). В'язень нациського концтабору Саксенгаузен (1943 -1945). Перебував у таборі Ді Пі (1945 - 1949, Ашаффенбург, Німеччина. Журналіст «Неділі», член Спілки журналістів Німеччини.

Курінний VI куреня «Закарпатці»

(1946 - 1949), голова контрольних комісій СУПЕ (1945) та Головної пластової області Ашаффенбург 

1946 - 1949. Емігрував до ЗДА 1949. Голова контрольної комісії, Голова пластової старшини (1950 - 1952), входив до ГПР

 1952 - 1958, генерального секретаря ГПБ

 1958 - 1962, активний пластун станиці Детройт. Редактор бюлетня 

«За чаром Срібної Землі»

 (1959, 18 чисел),

 (1950 — 1958), газети «Український Прометей»,   журналу «Снятин» 

(з 1968, 8 чисел). Тричі обирався Головою літературно - мистецького клубу в Детройті 

1951 -1956, співредактор «Книги митців» (1954), довідка «Вічно житимуть» (1984). Голова Детройтського відділу УККА (1962 - 1965), Комітету поневолених народів 1962 - 1964. Фундатор

 музею - архіву й української бібліотеки (близько

 14 тисяч примірників,

 які  подарував 1974 р. Українському науковому інституту Гарвардського університету. Автор більше 100 творів, в тому числі повісті «Емігрант» (Чернівці, 1930), нарисів «У вирі жити», мемуарів «Мозаїка кадрів в'язничних» (1946). 

В Снятині (Українa),  йому встановлений пам'ятник.

Дідурик Мирон

Diduryk F. Myron 

(15 липня 1938 , 

с. Мужилів,  Тернопілля, Польща , тепер Підґаєцький р-н, Тернопільська область, Україна - 24 квітня 1970,

 Пд. В'єтнам, похований на цвинтарі Форт

 Беннінґ, ст. Джорджія, 

ЗДА) - ґромадський та військовий діяч. Еміґрував з батьками

 до ЗДА 1950 р., 

поселився у ст. Вірджинія, а потім у м. Сомервілі 

ст. Нью - Джерсі. 

Закінчив середню школу та коледж Св. Петра. Отримав звання друґоґо лейтенанта. Належав 

до куреня старшопластунськоґо куреня « Сіроманці». 

Був журналістом ґазети «Свобода». Одружився

 з Долорес , мав трьох дітей. У січні 1960 р. вступив на військову службу. Абсольвент повітряної школи та школи рейдженерів у Форті Беннінґ, 

ст. Джорджія. Служив 

у Німеччині 

в званні капітана.

Відправлений до 

В'єтнаму, де взяв участь разом із своєю ротою 

«Браво» друґоґо батальйону 

7 кавалерійськоґо 

полку у битві при

 Я Дранґ (листопад

 1965 р.) . З того часу 

став леґендою своґо

 полку й здобув звання майора. Під час другої місії до Пд. В'єтнаму 

у жовтні 1969 призначений в штаб друґоґо батальйону 

12 -кавалерійського

 полку І кавалерійського дивізіону. Відійшов 

на Вічну Ватру в 32 

роки, під час 

виконання війсковоґо завдання разом із екіпажем свого ґелікоптера. 

Відзначений  Пластовим

 Залізним Хрестом,

Срібною Зіркою, Бронзовою Зіркою, Пурпурним Серцем.

 Ґенерал Хейл Мур 

(Hal Moore) у книжці 

« Якось ми були солдатами та молодими» 

( We Were Soldiers Onse And Young ) згадував 

про його звитяґи.

Стовп № 30 

Українських американських 

ветеранів на South River

 в Нью -Джерсі названо 

на його честь. Також прізвище Ґероя можна знайти у списку в'єтнамських ветеранів на меморіальній стіні, панелі 11 W, рядок 44 , 

яка знаходиться у Вашинґтоні та пам'ятному камені меморіалу в'єтнамських комбатантів  з

 Нью- Джерсі у

 Monmouth County, 

New Jersey.

На світлині : некролог
 в газеті « Свобода»
 від 1970 р.

Штоґрин Дмитро

Shtogryn Dmytro, Штогрин Дмитро, Shtohryn Dmytro

(9 листопада 1923,
 с. Звиняч, Чортківський повіт, Тернопілля, Польща, тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна - живе в
 м. Урбан - 25 вересня 

2019, Урбан - Шампейн,

  ст. Іллінойс, ЗДА) - ґромадський діяч, бібліотекар, журналіст, українознавець, педаґоґ, професор. 
Мати: Катерина з родини Фіґоль , родичка Ґалущинських-Волянських.
Батько : Михайло Штоґрин, народився 1899 , вояка УҐА

 з 19 літ, сільський

секретар , бухґалтер.
Брати / сестри : Марія, Ґанна - Христина ( жили
в Україні) та Іван - Петро (комбатант УПА, помер 

1948 ) .
Дружина : Євстахія Барвінська,

ґромадська діячка, належала до Пласту 

у м. Вінніпеґ (Канада).

Діти : Богдан - Олеґ та Людослава - Віра - професорка , мешкають 

у ЗДА .
Навчався у ґімназіях Чорткова (бл. 1931 - 1939, 1941 — 1943), Станіславова (1939 — 1941), Перемишля (1943 — 1944). Весною
 1944 еміґрував до Німеччини. Перебував
 у таборі Ді Пі в Авґсбурзі, Баварія (1944 - 1949) . Студент Українського Вільного Університету 

( 1946 - 1948). Відвідував драматичний та танцювальний ґуртки.

1946 р. став співзасновник Спілки Української Молоді, XVIII старшопластунськоґо куреня « Чота Крилатих» імені Євгена Коновальця. Обраний також другим провідником СУМ в м. Авґсбурґі. Отримавши запрошення від свого приятеля Володимира Лісовича , який походив з Монастирська на Тернопіллі,  переїхав 

1949 р. до ЗДА. Поселився

 у Міннеаполісі, працював 

на ливарному заводі. Провідник станиці 

Пласту, співзасновник американської стежі куреня «Чота Крилатих»
й активний її будівничий. Очолював відділ української студіюючої молоді ім. Миколи Міхновського та драматичний ґурток.
На пластовій зустрічі
 у м. Вінніпеґ (Канада)

1952 познайомився зі 

своєю майбутньою дружиною з родини Барвінських. Так налагодились міжкрайові зв'язки між двома станицями. 

1954 - 1955 відвідував вечірні курси факультету політичних наук Міннесотськоґо університету.
1955 - 1958 навчався в Оттавському університеті , на факультеті славістики.  Здобув звання маґістра. Продовжив навчання
у бібліотекарській
школі (отримав спочатку ступінь бакалавра ,
а потім маґістра бібліотекарства та срібну медаль). Мав пропозиції працевлаштування в університеті Віннпеґа, 

двох ун-тів Оттави

 (Канада), Харвардськоґо, Єльськоґо, Іллінойськоґо університетів . 

1960 з родиною переїхав 

до студентського містечка Урбани - Шампейну,

ст. Іллінойс й почав працювати в бібліотеці.

Там познайомився з професором Міллером. Ініцював створення збірки україніських книжок.
За підтримки професора історії Ральфа Фішера 

почав замовляти 

українські видання до слов'янської бібліотеки, котра тепер має близько 

70 тисяч оригінальних примірників видань й мікрофільмів.  У 1964 - 

1985 рр. - ґолова відділу каталоґування слов'янської та східноєвропейських секцій  1969 р. розробив курс української літератури, який викладав від  1971 р. З червня 1982 р. орґанізатор щорічних міжнародних конференцій в Урбан - Шампейні. 

1984 р.  створив українську проґраму при слов'янських студіях . Презентував 

статут програми і був обраний її ґоловою. 1986 р. став співзасновником фундації для розбудови слов'янських студій 

в Іллінойському університеті .
1994 заснував курс української культури, 

який вів до 2003 р.
Наґороджений Науковим товариством імені Шевченка медаллю
 М. Ґрушевського, почесною ґрамотою від УККА, відзнаками Прикарпатськоґо університету імені В.Стефаника,
міськоґо ґолови 

Івано - Франківська, медаллю від землі Баварія, (ФРН). Почесний доктор Мюнхенськоґо та Римськоґо університетів.

Належав  до Українськоґо товариства бібліотекарів ЗДА ( у 1970 - 1974 йоґо очолював), Управи американського 

 Науковоґо товариства

 ім. Т. Шевченка  (1986 - 1990, Shevchenko Scientific Society USA ), сенату Іллінойськоґо та Отавськоґо університетів.

Автор праць : 

"Поетична творчість Олеґа Канадиби - Ольжича"

(1958) , "Павло Филипович - літературознавець"(1970), "Світло і тіні українських студій в Харварді  (1966), Ukrainians in North 

America. A Biographical Directory of Men and 

Women of Ukrainian

 Original in the United

 States and Canada (1975,  Chicago ), ґасел до Енциклопедії української діаспори, ЗДА  (2012), 

5 книжок, близько 100 статтей. 

Він разом із своєю дружиною та дітьми заснували  Фонд укранознавства 

ім. Дмитра Штоґрина 

при кафедрі слов'янських 

мов та літератури Іллінойськоґо університету (1995) до співпраці з яким запрошуються  кожен, хто цікавиться цим питанням. 

Ґрабовський Євстахій

Grabovskyi, Grabovsky Eivstahyi Stanislav 
( бл. 1912, Самбір, Львіщина, королівство Галичина та
Володимирія , Австро - Угорська імперія тепер Львівська область, Україна - 10 січня 1928, Самбір, Польща, тепер Львівська область, Україна) - громадський
діяч. Навчався у Самбірській гімназії
ім. А.Міцкевича. У
 4 клясі , 1923 став співзасновником відновленого
 37 куреня юнацького куреня імені Дмитра Вітовського. Мав такі пластові ступені : учасник, розвідник, гуртковий гуртка
 «Змій» (1924 - 1925), курінний суддя
(1925 - 1926), курінний (1926 - 1927).
Відійшов на Вічну Ватру після важкої хвороби
на 7 році навчання. Посмертно нагороджений Пластовим Хрестом за заслуги 1928 р.

Мемуари скаута

Memories of scout — світовий онлайн архів про українську скавтську організацію Пласт, заснований 2015 р.,
за підтримки Романка Волянського  та Мілени Волянської .

Федів Ігор

Fediv Igor  (8 вересня ,
 1895 , Коломия, Станіславівщина, королівство Галичина та Володимирія , Австро - Угорська імперія, тепер Івано - Франківська обл., Україна - 1962 , Монреаль, Канада) - військовий і громадський діяч, книговидавець, педагог. Вступив до Пласту 1912 . Належав до Легіону Українських Січових Стрільців, а потім УГА . Емігрував до Чехословаччини . Голова Студентського товариства «Січ» у Відні та Празі,
1923 - 1924 очолював ЦЕСУС . З 1929 мешкав у Львові, співавтор
« Української Загальної Енциклопедії» , входив
до дирекції Українського Видавничого Інституту
 у Львові ( 1940 - 45). Емігрував до Німеччини, потім Тунісу та Канади (1951, Монреаль) . Працював у Монреальському університеті, професор географії ( з 1955 ).

Автор творів про море, співавтор повісті « Син України» .

Галущинський Іван

 Galushchynsky, Galushchynskyi, Halushchynsky Ivan
(12 квітня 1882,  c. Звиняч, Чортківський повіт, Тернопілля, королівство Галичина та Володимирія, Австро - Угорська імперія, тепер Чортківський
район, Тернопільська область, Україна - 13 січня 1944, Львів, Німеччина, тепер Україна) - педагог , журналіст,  військовий
 й громадський діяч.
Батько : Микола Галущинський
( 1852 — 1923) — священик УГКЦ, громадський діяч .
Мати : Стефанія (Євстахія)
Волянська, сестра Олекси Волянського.
 Брати / сестри : 1) Стефанія
( за чоловіком Фіґоль, мати Анастаса Фіґоль (будівничого Пласту
 у Німеччині).
2) Михайло - військовий,  учитель, громадський
 та політичний діяч пластував у Рогатині.
3) Теодосій (Тит) - ректор Львівської духовної семінарії, архімандрит ЧВВ, педагог, видавець і редактор, громадський діяч, працював при Папі у Ватикані (м.Рим).
 4) Олександр - жив
 у ЗСА з часів перших хвиль української еміграції.
Навчався у Бучачі. Закінчив Чернівецький університет , факультет філософії . Учителював в гімназіях Перемишля (1904 — 1909), Рогатина (1909 — 1910), Коломиї (1910 — 1912), Тернополя  (1912 — 14, 1923 — 1930), де створив кілька пластових гуртків й став станичним Тернопільського Пласту.
Належав до Легіону УСС , працював у Пресовій Квартирі, видавав стрілецькі газети . Створив з учнів гімназії , як були пластунами , допомоміжну Тернопільську Студентську Сотню
 УГА і очолюва її
( з листопада 1918 р. до осені 1919). Входив до редакційного проводу газети «Українські вісті» (1919), відповідальний редактор часопису
« Подільський голос» ( з 1929) . 1930 ув'язнений, потім позбавлений права займатися педагогічною діяльністю та пенсії . Працював у «Просвіті».
1932 організував допомоговий
комітет голодуючим в анексованій СРСР Україні 1932 — 33 рр., збирав для них пожертви , друкував і поширював інформацію про голодомор .
Голова Товариства
« Рідна школа » у Львові (1933 - 1935 , 1938 - 1939) . Очолив оргкомітет й провід І Конгресу галицьких педагогів
2 - 3 листопада 1935 . Долучився до відзначення
70 - ліття « Просвіти » ,
 яке відбулося 22 травня 1938. У вересні 1939 переїхав до Любліна, де влаштувався в кооперативі . 1942 повернувся до Львова .
Автор праць : « Дарвінізм або наука о походженню»,
1903 , «Успіхи експериментальної методи у біології», 1914 , «Ідея ощадности і її культурно - соціальне значення», 1927, Львів .

СУПЕ

Союз українських пластунів еміґрантів - світове об'єднання українських
скавтських одиниць на еміграції, яке існувало 1930 - 1939, 1945 - 1946 рр.
За ініціативи Української
Пластової Команди
УПК (створена 1925) у Празі ,Чехословаччина
2 листопада 1930
!відбувся І з'їзд
СУПЕ , в якому взяли участь представники
 11 пластових куренів. Вони ухвалили Статут, обрали комендантом Данила Козицького.
На ІІ З'їзді , 7 червня
1931 делегати
12 куренів розглянули
 й затвердили новий Статут, який пройшов
з третьої спроби офіційну
державну реєстрацію й визнавася легитимним
в Чехословаччині.
Виховну працю СУПЕ організувала
на основі посібників Дрота « Життя в Пласті», Прижмуреного
Ока « Основи Пласту», «Порадник пластуна», «Вовченята та лисички».
 й Остапа Вахнянина
 « Пластовим шляхом
 за красою життя ».
Пластова присяга була така :
1. Любити Вітчизну, свій нарід і в кожному часі їм буду служити.
2. Душею і тілом буду завжди готовий допомогати ближньому.
3. Буду поводитися згідно з Пластовим Законом .
22 листопада 1931 р. Б. на ІІІ З'їзді делегти 15 куренів :  7 із
Ржевниці, 3 з Праги (Чехословаччини) , 2 з Парижу ( Франція), з
м. Брно, Данціґу і
Кракова ( Польща) - 1 обрали провідником Євгена Вирового
 (1931 — 1933) .
Новий провід відновив відносини з чеським союзом скавтів. Пластові одиниці і Відні, Ґраці (Австрія), Ґреноблі (Франція), Ковні (Литва), Заґребі (Хорватія), Лондоні (Великобританія), Чернівцях (Румунія) увійшли до складу СУПЕ.
На IV З'їзді 27 листопада 1931 р. представники
10 юнацьких куренів
 УСП, 4 юнацьких гуртків, 2 гуртків новаків,
 12 пластунів-самітників
й чотирьох осередків Пласт - Прияту
(з Праги, Ржевниців, Мельників , Парижу) ухвалили ряд поточних питань й визачили стратегію розвитку .
1932 р. пластунка Степанія Перестюк у
Нью-Йорку відновила пластовий осередок
( 30 юначок та 10 юнаків) , а 1933 р. в Нью - Джерсі (шт. Нью - Йорк, ЗДА) — створила ще кілька куренів  з 30 юначок та
20 юнаків і налагодила зв'язок із СУПЕ.
30 квітня 1933 р. надзвичайний З'їзд
СУПЕ залагодив конфлікт у проводі й як компромісну кандидатуру затвердив Іринея Чмолу
( брата одного фундаторів Пласту Івана Чмоли ).
V З'їзд 28 січня  1934 р. обрав коменданом СУПЕ Євгена Кульчицького
( майбутнього співзасновника Крайової
організації Пласту у ЗДА 1949 р., а VI З'їзд - професора
Роберта Лісовського
 (1934 - 1939 рр.). До СУПЕ
у 1935 - 1936 рр. належало 289 пластунів. В цей час була налагоджена співпраця  з пластунами
й пластунками Закарпаття. До 25 - ліття Пласту, 1936 р. ювілейний З'їзд нагородив
«Свастикою заслуги» Сизого Орла , Євгена Кульчицького та
Михайла Сороку.
1938 Голова КПС Закарпаття
сен. пл. Степан Пап - Пугач запровадив нову редакцію Пластового Закону , яка збереглася
з деякими змінами дотепер:
« 1) Пластун — вірний син своєї Вітчизни і гідний син свого народу.
  2) Пластун характерний, словний,точний і чесний.
  3) Пластун лицарський.
  4) Пластун карний .
  5) Пластун — приятель усіх людей доброї волі і брат українських пластунів.
  6) Пластун працьовитий, радо всім допомогає і старається щодня зробити добре діло.
 7) Пластун любить і шанує природу,
 є приятелем звірят і рослин.
 8) Пластун завжди доброї гадки.
 9) Пластун Пластун ощадний і господарний .
 10) Пластун чистий у думках, мові, учинках і на тілі, береже свого здоров'я, не п'є алкоголю і не курить».
В Празі друкувались :
« Вісті СУПЕ», «Пластові вісті» [з1934],  з цього ж року працювало видавництво
 «Український Пласт» .
1935 р. К. Шутак - Кедровська створила в ЗДА Пластовий Комітет,
який видавав й поширював у світі пластову літературу.
З початком війни праця СУПЕ фактично завмерла, хоча окремі пластові гуртки та курені в різних краях, в тому числі України активно пластували самостійно,
без координації спільних дій .
На початку жовтня
1945 р. в таборі Ді - Пі у Карлсфельді (поблизу Мюнхена, Баварія, Німеччина) на початку жовтня 1945 р. VII З'їзд відновив працю СУПЕ
й була обрана Тимчасова команда.
У квітні 1946 VIII З'їзд затвердив Головну пластову старшину:
Я. Веселовський, Л.Бачинський, К.Паліїв,
Я. Гладкий. Пластуни англійської, французької, американської зони окупації Німеччини та Австрії створили міжкрайове об'єднання
«Пласт — організація української молоді» з головним осідком у Мюнхені.
Відродилося видання журналів «На сліді», «Молоде життя», курені «Червона калина»,
«Лісові чорти», «Ті, що греблю рвуть»,
«Чорноморці», створилися нові, наприклад, «Буриверхи», «Перші стежі»,«Ватага бурлаків».
На 35 - ліття Пласту
 1947 р. відбулося Ювілейне Свято Весни
за участю 1300 українських скавтів.
Ювілейний З'їзд ухвалив
резолюцію про творення Союзу українських пластунів, який став правонаступником СУПЕ.

КУПО

Конференція Українських Пластових Організацій - світове об'єднання українських скавтських організацій Пласт . На V З'їзді Союзу Українських Пластунів 

 1 - 2 січня 1954 р. Б. у Ніяґара Фоллс (Канада) 

з метою «втримання ідейних підстав і виховних методів» представниками пластунів з Австралії, Великобританії, Арґентини, Канади, Німеччини,

 ЗДА була ухвалена резолюція про створення КУПО (Conference of Ukrainian Plast Organizations, CUPO) . 

В той же час відбулися

 її І Збори . Затверджено правильник , обрано

 на три роки провід

  ( 1954- 1957)  - Головну Пластову Раду ( ГПР) : 

Голова - пл.сен. Осип Бойчук .

Заступник голови - пл. сен. Ярослав Рак.

Секретар - пл.сен. Mихайло Бажанський .

Радники та радниці : 

1) пл. сен. Олександр Бережницький ;

2) пл. сен. Марія Мудрик ;

3) пл. сен. Mикола Плав'юк ;

4) пл. сен. Богдан 

Салабан ;

5) ст. пл. Тереза Шарко .

Заступники : 

1) ст.пл. Оксана Клим - Волчук ;

2) ст. пл. Богдан Гаврилишин ;

3) пл. сен. Оксана Ґенґало ,

й Головну Пластову Булаву (ГПБ) :

1) Голова - пл. сен. Яро Гладкий ;

2) головний булавний пластунів - 

пл. сен. Володимир Савчак ;

3) головна булавна пластунок - 

пл. сен. Цьопа Паліїв ;

4) головний булавний УПС - 

пл. сен. Зенон Корчинський ;

5) секретар - пл. сен. Тетяна Корінець.

Пласт у Тернополі

Перші пластові гуртки в Тернополі  були створені 1912 р. за сприяння їх опікуна та першого станичного Івана Галущинського - сина Євстахії Волянської та племінника о. Олекси Волянського - пластового приятеля.
Тернопільські пластуни взяли участь у Здвизі до сторіччя Т. Шевченка
 1914 , комендантом якого був один з фундаторів організації - Петро 
Франко  . Розквіт пластової праці був у 1921-1930 рр.,
а після ліквідації польською владою - підпільно (під назвою інших організацій й без одностроїв, при УГКЦ ) в 1940- 43 відбулося кілька таборів й імпрез.
1944 , після анексії Західної України СРСР діяльність Пласту заборонили комуністи.

1990 кілька вчителів при підтримці 

« Товариства Лева » підпільно почали відродження Пласту у місті . Хоча Україна здобула незалежність 

24 серпня 1991, офіційно зареєтрувати організацію вдалося лише у другій половині 1992 . 

Більше про діяльність тернопільських пластунів і пластунок та приятелів Пласту в минулому й тепер можна дізнатися, відвідавши офіційний сайт станиці Тернопіль .

Пластопедія

Plastopediya - онлайн  енциклопедія  про українську скавтську орґанізацію Пласт. 

5 - 8 листопада 2009 р.

 у м. Торонто (Канада)

 XVII Збори Конференції Українських Пластових Орґанізацій ухвалили рішення про створення універсального онлайн довідника - Пластопедія.  

ХVIII Збори КУПО влітку 2013 р. Б. у ЗДА доручили Ґоловній Пластовій Булаві Конференції Українських Пластових Орґанізаціїй

 в найкоротший термін   прискорити працю над Пластопедією.

Восени того ж року 

був  створений  сайт 

http://www.plastopedia.

org .

Найбільше статтей  дописувачі створили  

2013 р., а потім ця справа фактично занепала.

 Станом на 30 ґрудня  

 2015 р . енциклопедія  

мала лише  115 гасел. 

Через несплату коштів 

за доменне ім'я та хостинґ  27 липня 2016 р. доступ 

до сайту був остаточно закритий постачальниками цих послуґ до тепер. На жаль, всі публікації  

авторів були втрачено.  

В  травні 2015 р. приятелі

 36 -го куреня пластунок сеніорок Мілена та Романко Волянські, приґадуючи теплими споминами 

пл. сен. кер. ґетьман. скоба Атанаса Фіґоль, ЛЧ - онука Євстахії (Станіслави) Волянської, створили спочатку

 проект Мемуари

 скаута й відновили працю над Пластопедією, а

 8 липня 2016 р. презентували читачам друґу, оновлену версію енциклопедії. Від ґрудня 2016 р. до 2018 р. кілька ґасел з неї публікувались на сторінках цифровоґо  журналу CКОБ❗/ SKOB❗

В 10 - літній ювілей Пластопедії у квітні

 2019 р. розпочалася  осучаснення та редаґування  її дизайну, яке триває дотепер. Із змістом енциклопедії можна ознайомитися сторінці 

👍Контент . 👍